ЩО ТАКЕ ВІЙНА СЛОВАМИ СОЛДАТА:
- Це коли у дружини вашого побратима День народження, а весь взвод зібрав гроші, щоб він купив їй золотий ланцюжок і кулон.
- Це коли ти п’єш вранці з товаришем чай, а в обід дізнаєшся, що він загинув.
- Це коли невіруючі люди хрестяться і дякують Богові після кожного розриву міни, що в них не потрапило.
- Це коли твоя церква думає правильно чи не правильно допомагати солдату, який воює зі зброєю в руках, в той час, як грішні люди продають своє майно і ризикуючи життям привозять продукти, медикаменти та теплі речі на фронт.
- Це коли приїжджаєш додому і здригаєшся при будь-якому різкому шумі.
- Це коли просипаєшся серед ночі і шукаєш поруч свій автомат.
- Це коли автоматично вдивляєшся в номери автомобілів і намагаєшся розгледіти хто сидить в салоні.
- Це коли починаєш плакати, коли чуєш від дворічної донечки слова: «Тату, приїжджай!»
- Це коли їдеш додому і годину стоїш в формі з піднятою рукою на трасі і ніхто не зупиняється. А ти в цей час думаєш, а чи варто далі воювати або нехай ці люди побачать, що таке війна.
- Це коли хочеш заплакати, а сліз немає.
- Це коли від горілки гине не менш людей, ніж від куль.
- Це коли тобі дзвонять колишні друзі і питають: «а навіщо ти туди пішов?»
- Це коли ти два тижні не можеш помити ноги, вологі серветки закінчилися і добре, коли є сніг.
- Це коли твоя дружина каже крізь сльози: «милий, як тебе не вистачає», але при цьому просить не здаватися.
- Це коли, коли, коли …
- Це коли ти ковтаєш власну кров, але так само не здаєшся… Запозичила у Oleg Vasilenko «
- Це коли собака у машині відчуває небезпеку швидше за сам запуск ворожих мін… І ти починаєш вірити цьому псу більше, ніж собі самому…
- Це коли просять хлопці оптику чи теплик, ти приходиш до небідного друга, а він каже «Вибач, старий, але не зараз, я запланував покупку собі нового авто»…
- Це коли не везеш хлопцям принципово алкоголю, а, потрапивши до них на нулі і побачивши все, перше бажання — просто набухатись…
- Це коли, перед кожною локацією чи волонтерською поїздкою, обіймаєш дружину, дітей і маму зі словами «Все буде добре!», але про всяк випадок обіймаєш і цілуєш як востаннє…
- Це коли ти почув глухий звук, побачив дим, їдеш на позиції і розумієш, що їдеш в нікуди…
- Це коли ти точно знаєш — там ворог, тут друг. Не те, що на волі…
- Це коли знайомі по інтернету за принципом кругової поруки, і не знайомі в реальному житті люди довіряють один одному не лише тисячі євро а й власні життя…
- Це коли на запитання: «За кого і для чого ти там?» згадуєш обличчя кожного, кого похоронив і очі автоматично наливаються кров’ю… Коли, про всяк випадок, залишаєш один патрон для себе, а Ф1 — це джекпот… Коли, наперед знаючи напрямок руху і ситуацію в точці призначення, домовляєшся в екіпажі, хто за ким змінює вбитого водія… Коли розумієш, що «після» більше ніколи не станеш таким, як був «до»…» Андрій Мальків