Ще ЗО років назад Аргентина була однією з потужних економік світу. Після Другої світової війни країна фактично годувала Європу та була відома як «житниця світу». Нічого не нагадує? Але понад 20 років тому Аргентина почала потерпати від злиднів та голоду. Причина — розпродаж сільськогосподарської землі, яку запровадила влада держави на вимогу МВФ… Жертвою цих «реформ» стали сотні тисяч селян, які залишились без землі, були змушені переселитись до мегаполісі в та стати членами соціального дна.
Історія занепаду квітучої Аргентини розпочалась у середині 1990-х, коли уряд президента Карлоса Менема без застороги прийняв смертельний рецепт реформ, запропонований спеціалістами МВФ. Влада заходилася демонтувати державну систему охорони здоров’я та освіти. їх почали переводити виключно на комерційні рейки. Почалось стрімке зростання комунальних тарифів, далі підійшли проблеми з постачанням води та електроенергії. Ця політика знецінювала національну валюту та примушувала не тільки міське, а й сільське населення вдаватись до банкрутства.
Селяни, які брали застави в банках під свою землю, віддавали фінансистам свої паї за копійки та тікали до міст в пошуках кращої долі. За підрахунками світових економістів, за декілька років було знищено сотні тисяч фермерських господарств та комун.
Селянські комуни почали розганяти за допомогою зброї. В Аргентині спалахували бунти, що жорстоко карались регулярним військами та поліцією, які охоче виконували накази влади, бо їх зарплата була дуже високою й вигідно корелю-валась з курсом долара. Збройні загони спалювали поля, забирали корів.
Вільний ринок землі виявився оманою, став страшнішим за війну!
Безземельних селян насильно зганяли до великих міст, де вони селились в нетрях та поповнювали кримінальні угруповання. Безробіття, злочинність, хвороби та голод зробили свою чорну справу, і в 2001 році спровокували «похід каструль» на Буенос-Айрес. Сотні тисяч аргентинців з усієї країни стікались до столиці з вимогою негайно вирішити проблеми з їжею.
Проте вже було пізно. Транснаціональні корпорації, скупивши земельні паї селян у банків або ж напряму у самих фермерів, усю продукцію відправляли на експорт. Бо транснаціональним корпораціям, звісно, цікавіше було продавати продовольство за кордон, аніж на внутрішньому ринку країни.
Ось що писали латиноамериканські хронікери ТОГО періоду: «Так, Аргентина залишилась годівницею світу. Проте багато що змінилось — декілька транснаціональних корпорацій скупили мільйони гектарів сільськогосподарських земель. І їм було невигідно залишати їжу в країні. Навіщо продавати кілограм м’яса на внутрішньому ринку за 17 песо, якщо його можна продати, наприклад, в Іспанії за 17 євро (тоді курс складав 1 євро = 3,5 песо)».
Голод в Аргентині став жахливою сторінкою історії Латинської Америки початку XXI сторіччя: протягом першого півріччя 2001 року в країні від голоду померли десятки тисяч людей. А до закінчення продовольчої кризи, яка тривала майже півтора роки, смерть забрала понад сто тисяч життів!
Президент Карлос Менем, злякавшись бунтів, втік з країни. Його уряд пішов у відставку. Але транснаціональні корпорації досягли свого: вони забрали мільйони гектарів родючих земель, на яких провели дуже небезпечні роботи з вирощування геномо-дифікованої сої, кукурудзи та використання добрив та отрути нового покоління. Через ці експерименти сотні тисяч гектарів перетворились на мертву землю, а класичним моделям сільського господарювання було покладено край.
Тільки на початку поточного десятиліття Аргентина почала оговтуватись після так званих реформ Менема. В 2011-му президент країни Крістіна Фернандес провела через конгрес низку законів, які обмежили право власності на землю для іноземних корпорацій та громадян, надавши абсолютне право володіти сільськогосподарською землею виключно фермерам країни.
На жаль, цей приклад не є унікальним. Аналогічні історії пережили й інші країни Латинської Америки, які вирішили перетворити свою землю на безумовний товар.
Тому нам, українцям, треба, як казав Кобзар, «чужого навчатись і свого не цуратись». Вчитись, щоб не повторювати страшні помилки інших народів, які можуть призвести до нового Голодомору та знищення.