ПОП — головний «Шатун»? Не дуже фантастична версія
Порошенку, як і свого часу Януковичу, дорога на Захід, по суті, закривається. Надто після очікуваного моніторингу МВФ і Інтерполом нерухомості укр. громадян за кордоном.
Зрозуміло, що ПОП і К» з високою ймовірністю повинні сісти (з конфіскацією) після зміни влади (тут акурат Саакашвілі підганяє).
Усі, хто в Україні краде-жирує — клієнти Кремля. Це навіть не обговорюється — там «наших» уже цілий легіон. Лише Москва може давати притулок нашим злодіям. І лише за плату Україною.
Про ширші домовленості оточення ПОПа з оточенням Путіна можна було б нічого не знати — одних «мінських» достатньо та упертого ігнорування «Главверхкомом» вимог національного законодавства щодо захисту тер. цілісності й суверенітету.
І законодавчої відмови Києва інтегруватися в НАТО. Як і сором’язлива відмова ратифікувати Римський статут. А брутальне порушення Закону Про оборону чого варте… Не кажучи вже про відведення Україною важких озброєнь від лінії зіткнення за умов, коли росіяни з поліцаями щодня застосовують по українцях саме таку, важку зброю й безкарно розстрілюють наші позиції.
Власне, вистачило б і публічної обіцянки нашого «Президента» президентові держави-агресора змінити Конституцію України! Почати розчленування держави через її федералізацію. На вимогу агресора.
Отже, якщо ПОП має лише два виходи — суд і конфіскація за нормальної влади в (сувереннній) Україні, чи передача території держави під рос. патронат із гарантіями собі і власному бізнесу (з перспективами розвитку на терені РФ), то, переконаний, «офшорний клептократ» не має іншого виходу, окрім як піти на співпрацю з Кремлем.
Не такий він наївний, щоб розраховувати на процвітання в разі демократичних змін в Україні. Тим же шляхом ішов і його попередник, Янукович (Л.Кучмі якось вдалося вискочити, але він дозволив росіянам створити плацдарм для анексії Криму). Це — аксіома. Іншого визначення стану речей за наявної ситуації, просто, бути не може.
Але як це «делікатно» зробити? — Треба спровокувати внутрішньополітичний хаос, аби скасувати будь-які вибори, а в справі придушення повстання заручитися підтримкою якоїсь військової потуги. Російської, наприклад. Власне, приблизно так робив і «попередник» (у Кремлі залишились ті ж самі креативщики).
Отже, змусити українців вийти на вулиці, спровокувати хаос, дестабілізацію, безперечно, можна, довівши маси населення до люті й відчаю немотивованим підвищенням тарифів, цін тощо, «кидком» вкладників, а на цьому тлі «виконати вимоги МВФ» — оприлюднити декларації чиновників, після чого всі у владі й судах-«органах», виявляється, є ненажерливими дикунами і, звичайно, злодіями.
Тепер іншої допомоги в них, крім РФ, немає й бути не може. Народ власними силами вже не втримаєш, будь-які вибори — програєш, Захід кредити давати припиняє, євроінтеграція, як і при попередніх олігархах, стає лайливим словом. Як і в часи Коліївщини, як у 1918 році, їх можуть врятувати тут лише російські війська. Ціною збереження їхнього добробуту, як завжди, мусить стати Україна.
Отже, хто в нас грає роль шатуна, хто розхитує ситуацію зсередини (ззовні її розхитати неможливо, за визначенням)? ПОП — головний шатун? Це його «псевдо»? Фантастика? Можливо. Але ознак дедалі більшає. До речі, російські правоохоронні органи вже почали зачистку українських патріотів. Поки що — в Криму. Арешти потенційних представників сил опору «тихій анексії» — неодмінна умова повернення України під російський патронат.
Демократія — це як двосічний меч. Вона може стати надійним захистом від зовнішнього ворога, але може завдати летальної рани по власній голові в руках телепнів. Або, просто, населення, що ще було не готовим до випробування демократією. Населення, електорату, бо націй ідіотів — не буває